Хвацько вхопившись в пам"ять,свідомість буренно довбе щось своє.
Намагніченими хвилями ковиляє космічним сміттям,між звилинами мозку
правої півкулі,малює,пише тільки їй відоме і вправно вирулює в лівій півкулі
теоремами і інтегралами безкінечності.
Свідомість...існуваня репродуктивності інформації з енного коліна родоводу.Вона є особистість,бо не дає спокою фізичному тілу,що ще перебирає непокрите мохом каміння під ногами буття.Дана Всесвітом,що крокує слід в слід і висвічується горизонтом майбутнього,дає дозвіл на її
взлети.
Свідомість...оголена душа,яка ще не визріла в шкарлупі пізнання,а вже
зашкарубилась від мізерності життя,що лупає горіхами гріхопадіння.Великими
очима повернутими у глибину душі,вдивляється у паралелі багатоповерхівок
простору,що є єдиним цілим єством.Вириваючись з тіла,як з кафтану,долає з легкістю тенети інформаційних торів,що застигли від ребра Адама
і виринули загубленістю Ноєвого Ковчега,що дав ще один шанс.
Свідомість...загрубіла в потрісканій скелі впертості і уособлення в собі слави,
вигоди,бризкає,тече желеподібною кров"яною жадібністю,безглуздого
звірячого інстинкту.Вона запущена в нас без болі,без погодження,але доведена нами до інфарктного стану,маємо шанс на її одуження без фальші.
З чистої льяної білої одежини,як на початок у ви́ток,що є втіленням мирного,
розумного співіснування на благо цивилізації людства.
