Зазвичай,
люди знають ім"я і власний свій рід.
Зазвичай,
пам"ятають, що вдаритися - болить.
Що таким може стати маленьким великий світ
і вміститися - років із двісті в коротку мить.
Зазвичай,
забувають, що в когось є кров і піт.
Що десь, наче у власному серці, коро́тить нерв.
Що буває так нескінченно вернутись від
чужини і додому й спитати:
-Ніхто не вмер?
Зазвичай,
ми маленькі, хоч скільки б нам не було.
Скільки б ми не кохали й чинили би скільки кривд...
І сховавши у мамині руки своє чоло,
попросити, щоб Той, хто над нами усе простив...
