З просяклих росою лісів і долин,
З найвищих небес до найнижчих глибин
Збігався в колодязь найменший струмок,
Щоби напоїть прадядьків й пратіток,
Де ті в розігрітій духмяній траві
Творили творців, не сприймаючи «ні».
Любили природу, кохали істоту.
І люльку, і келих – від рота до рота.
Проходили містом. Спинялись в селі.
Хмеліли на поминках і весіллі.
З землі до землі. Із землі до небес
Дід-батько воскресне, як прадід воскрес
У пам’яті роду. Де мати – там рід.
Де землі народу – там сильний нарід.
Трава не корнює в землі навіки,-
Змудрили колись прадядьки й пратітки.
Дубів насадили, корінням вплелись
І думали буде тепер, як колись.
Але замінилось «начебто» на «вроді»
Заміни в народі - заміни в природі,
Що сильно заменшила діапазон,
Збіднила погодою кожен сезон.
І вже не дає, хоча простимо більше.
І, мабуть, не дасть! І чим далі, тим гірше.
І заполонило, і звідкись пішло
Усе те добро і усе теє зло.
Із тих же лісів і із тих же долин,
З найвищих небес і з найнижчих глибин.
Ю.П.
2003
відео: https://youtu.be/u5MyJ8nW1Ks
