Літо забарилось у дворі,
Осені потуги відбиває.
А вона спішить, як на війні,
За парканом плани розробляє.
Та недовгою була війна –
Стомлено жовтіти стало листя,
Посивіла у дворі трава,
Сиротливо плакало обійстя.
Власне літо я також віддав
Осені, що сивиною ллється.
В боротьбі її я не здолав,
Та й вона в полон зимі здається.
Але літо знову прийде в двір,
Забуяє свіжою красою…
Я ж віднині міцно подружив
З гордою суворою зимою.
І нехай повіють холоди,
Додадуть ще зморшок на обличчі,
Та в душі моїй завжди весна,
І життя в руслі квітує звичнім.
