присвячується пам`яті мого песика Ральфа. На місці його поховання
Ти знаєш, Ральфе, маю таку вдачу
Твій погляд пам'ятати дотепер.
Як тільки приїжджаю я на дачу,
Як тільки ранок в лісі призавмер,
Я йду до тебе. Впавши на коліна,
Торкнусь рукою мовчки до землі.
І знаєш, друже – завжди, неодмінно
Я вірю, що твій погляд на мені.
Скажи, твоя душа є тут, собачко?
А, може, там вона, де інший світ…?
Я ж-бо до смерті долі буду вдячний,
Що жив з тобою десять добрих літ.
Ральфоше милий, карі оченята!
Пощо живу я, коли ти помер…?!
Тебе не зможу більше обійняти,
Та погляд твій – зі мною дотепер.
Добра Ви людина, Олеже! І друг у Вас був хороший. Упевнений і Ви були йому не тільки дбайливими господарем, але й вірним другом. Мабуть, людині на те і дана пам'ять, щоб зберігати у сховку добрі згадки про приємні миті життя, хоча іноді ті згадки й супроводжуються смутком. Думаю, Ральф у собачому раю читає цей вірш і згадує хороші часи й товариство на землі...
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую!!! Заспокоїли Ви мене, Олександре, тим, що Ральф згадує хороші часи А пам'ять, так, зберігає те, що їй вигідно. Щось з неї виринає, щось губиться. Можливо, я був не настільки добрим господарем як другом, але погляд собачки пам'ятаю!!!
Ніби про людину йде мова... Певно, багато означав для ЛГ цей собачка...
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Для ЛГ цей собачка - його підтримка, його натхнення, його друг, лісові ранки і зимові вечори, спільні досягнення і радості, БІЛЬШЕ, ніж людина...частинка серця
Дякую, Леся!!! Твоя підтримка у цьому віршику приносить величезне тепло серцю!!!
До сліз!!!!!! Дуже зворушливо написано, так взяло за живе!
Дуже близька мені тема. Рік тому ми втратили нашу Ласку – неймовірно лагідне і віддане створіння, що все життя виказувало свою вдячність за те, що ми взяли її бездомну. Радувала нас 10 років...
Як я Вам співчуваю!!!!!!
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так друга...саме ДРУГА , пане Олексо!!!
Звісно, втрата мого друга на фоні втрат десятків тисяч друзів цього року є нічим, але як і про кожного друга, пам`ять живе вічно!!!
Дякую!!!
Так чуттєво. Чотириногі друзі, котрі покидають нас, на все залишаються в серці.
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, на все. Можливо, колись цей "біль" проходить, певно, зі зміною пріоритетів, забуттям смутку, хвилею радості... але є моменти, в які цей "біль" має свій розвиток. Дякую, пані Валентино, що відчули залишок тваринного смутку у людськім серці
Я Вас понимаю!..У меня тоже ротвейлерша была,..больше не завожу собаку,..тяжело хоронить!..
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Что поделаем? Нужно учиться переживать время этого состояния и идти дальше. Хотя, действительно, захоронение - очень неблагодарное дело. У гробовщиков должно быть сильное серце Мои соболезнования собачке
Спасибо за комментарий поддержки