Не вір нікому – фатум, доля…
То є стезя для слабаків.
Найлегше – перекотиполем,
Усіх вітрів признавши волю
Отак котитись навпрошки.
А ми народжені боротись
За сонце, щастя булаву.
І, не збіднівши на чесноти,
Девіз означити, як моду –
Доки надіюся – живу!
Підстав надії дужі плечі –
Можливо, це останній шанс.
Бо ще далеко є не вечір,
Бо ще такі нас ждуть хуртечі –
Лише б трималася душа!
Хай буде – з кожного по змозі:
І з посполитих, і з вождів –
Якщо усім нам по дорозі.
Бо можна й викинути з воза,
Хто до коша не захотів.
Вона важка у нас – дорога.
Та крок за кроком – уперед.
Єдиний шлях до перемоги
Затятість наша й ласка Бога –
Прадавній, наче світ, секрет.
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша правда.Є такий анекдот.Хоче мирянин виграти машину на лотерею. Просить Господа:"Допоможи!"
І так кілька раз звертається. Доки нарешті почув з небес:" Та ти ж хоч лотерейний криток купи!"
згодна з усім, крім перекотиполя, бо це для мене - символ безпам'ятства. здається, цього вже нам досить, треба згадувати, хто ми. а в цілому, настрій поезії оптимістичний, вірш спонукає до дії
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я дещо по іншому сприймаю образ перекотиполя - як символ безвілля і приреченості.
Спасибі, що заходите, я завжди радий Вам.