Я знову помилилася адресою...
Постукала туди куди не слід...
Напевно, це пов'язано зі стресами,
На нас звалилось стільки різних бід.
Я стукала в надії що відчинять,
Хто за дверима це не основне.
Була вагома на мій стук причина -
Гадала я... почує хтось мене.
Та за дверима, теж, одна байдужість
І я, засмучена, їх зачиняю знов.
Розгублена душа страшенно тужить,
Аби від туги не схолола кров...
думаю що Ви не помилилися адресою.просто це був потрібний крок до цілі ,яка ще попереду.хтось закрив двері і залишився у своєму обмеженому просторі а перед Вами відкритий цілий Божий світ .
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Можливо що так воно і є... Дякую за небайдужість, пане Олексію.
Щирий, душевний вірш, біль відчувається! Напевно немає такої людини, яка не помилялася дверима і не туди стукала, байдужості - нажаль дуже багато не тільки серед рідних, але і у співгромадян, які тебе не сприймаєть і дивляться крізь тебе, якби через скло.
Так само і я багато разів стукала не у ті двері, але коли стається те що бачила байдужість, мене спочатку це розчаровувало, а потім загортовувало мою Волю. Чого і Вам бажаю: Нехай Ваша кров нехолоне і живе у душі завжди і Віра, і Надія на те, що все буде добре!
Гарний зміст у вірші, і технічна сторона на мій погляд на 5
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Навзаєм, пані Тетяно!!! Дяку. Вам за такий щирий об'ємний коментар.
На жаль, це вже майже наша ментальна риса - байдужість. А нині особливо важлива доброта і розуміння.
Вірш чудовий, більше тяжіє до філософської лірики.
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00