|
У гарній хатинці-нірці, де є дві затишні кімнатки, живе польова мишка Марта. Усім відомо, що на зиму звірята роблять запаси всілякої смакоти. Отож і в Мартиній комірці є повно добра. Ця мишка дуже хороша, дбайлива господинька. Цілими днями вона наводить лад та чистоту в своєму домі. А довгими зимовими вечорами, гріючись біля вогнища в каміні, готує друзям подарунки-сюрпризи до Різдва.
Саме зараз зима. Надворі холодно, сніг і мороз, та ще й вітер дошкульний. Та нашій мишці до всього цього байдуже. Тішиться Марта, бо незабаром Новий рік та Різдво, а в неї вже готові для всіх подарунки. Найбільше мишка хоче подивувати своїх друзів, що зберуться на святкову гостину, чимось дуже незвичайним.
Одного дня Марта побачила у себе в комірці диво-дивне. З-під землі стриміли два маленьких, та лискучих зелених листочки.
– Що це за диво таке росте у мене в комірці? – подивувалася Марта.
З того часу, вона щодня прибігала привітатися зі своїм гостем, полити його. А листочки росли-підростали й невдовзі мишка зрозуміла, що це за квітка в комірці росте. Це був – підсніжник.
– Тобі ще не час. Щось ти ранувато друже, адже до весни, ще ой як далеко. Та й місце ти вибрав геть не зручне, – бесідувала з ним Марта. Минали дні, а підсніжник, знай собі ріс. Тоді мишка взяла горщик, та й пересадила квітку, бо в комірці було занадто темно. А горщик поставила на підвіконні. Звичайно Марта й далі дбайливо його доглядала, а він собі ріс та й ріс. Якось у двері мишачої нірки постукав зайчик Костик:
– Привіт, Марто.
– Привіт Костику. Ти чого такий захеканий, щось трапилося? – стурбовано спитала мишка.
– Тітонька Сова послала мене запитати у тебе, чи не маєш часом сушеного липового цвіту? Наша Руделька застудилася. Скоро Різдво, а вона лежить з високою температурою.
– Ой, біда! – вигукнула Марта. – Маю я липовий цвіт, та добре б ще…
– Мед і малина, – випередив її зайчик. – Знаю-знаю, був уже в тітоньки Ведмедиці та дядька Ведмедя, вони дали.
– Хвилиночку, зараз принесу, – сказала мишка і побігла до комори. За мить вона повернулася з полотняним мішечком повним духмяної липи. – На ось, візьми. Та переказуй від мене вітання. Я скоро провідаю Руделечку.
– Дякую, обов’язково передам! – Вже на порозі гукнув Костик, і чимдуж помчав до білячої хатинки-дупла. Марта постояла, ще якийсь час на порозі дивлячись зайчикові в слід, і повернулася в теплу нірку.
Сніг почав падати густіший. Налетів холодний вітер, підіймаючи й кружляючи сніжинки у зимовому танку. Мишка вирішила обов’язково піти провідати Рудельку, і віднести їй чогось смачненького. З цими думками, Марта взяла лієчку і пішла поливати підсніжника. Враз зупинилася, і аж засміялася:
– Я знаю, що допоможе білочці одужати! І на свята вона буде разом зі всіма радіти подарункам і зимовим розвагам.
Наступного дня мишка обережно обгорнула горщик із підсніжником теплою хусткою. Вдяглася тепленько сама, і вийшла за поріг домівки. Марта йшла білосніжною стежкою ніжно пригортаючи свій скарб до грудей. Один поворот, ще один і ось уже мишка стукає в двері Рудельчиного дому. Відчинила мама білочки.
– Добрий день, чи можна провідати Рудельку? Я розумію, що вона хворіє, тому не затримаюсь довго. У мене для неї є подаруночок. Я тільки його віддам, і додому.
– Заходь, Марто, хутчіш, не стій на морозі.
Мишка зайшла до кімнати й побачила свою подругу. Білочка посміхнулася Марті:
– Як добре, що ти прийшла, мені так сумно хворіти.
– Привіт, подруго, ти не сумуй. Дивись лишень, що я тобі принесла. Гадаю, що це допоможе тобі скоріше одужати.
– Що це? – здивовано спитала Руделька.
– Це, справжній скарб. Знайшла я його у себе в комірці. Поглянь. – І мишка розгорнула свій пакунок. А звідти на білочку дивився маленький підсніжник. Поміж листочків стриміла маленька ще стеблинка, котра за кілька днів стане сильним стебельцем. А на ньому з’явиться крихітний дзвіночок первоцвіту.
– Яке диво, – захоплено промовила білочка.
– Кажу ж, справжній скарб. Серед зими – підсніжник. – Весело підморгнула Марта. – Отак будеш щодня милуватися ним, розмовляти до нього і поливати, то й одужаєш скоріше. А на самі свята матимеш сюрприз.
– Ой спасибі тобі Марто, а як же тепер ти без підсніжника? Як будеш без свого скарбу? – розхвилювалася Руделька.
– Я приходитиму до тебе, щоб на нього подивитися. Та й потрібний він зараз більше тобі, ніж мені. Адже гарний настрій та здоров’я подруги – для мене важливіше, – посміхнулася білочці мишка.
– Дякую, ти, найкраща у світі подруга, – схвильовано промовила Руделька.
Минуло, ще кілька днів. Марта майже щодня провідувала Рудельку, а білочка швидко одужувала. Подруги разом дбали про підсніжника, а він незабаром віддячив подругам за турботу.
Прибігла котрогось дня мишка до білочки, а та вже зовсім здорова і загадково так стоїть посміхається.
– Вгадай що?
– Що? – і собі спитала Марта.
– Підсніжник…
– Розцвів! – випередила подругу мишка. – Ура! – радісно заплескала в долоньки.
– Саме так, ходімо, побачиш. – запрошувала Руделька. На підвіконні стояв красень підсніжник в білосніжній шапочці-дзвіночку.
– Красивий, – зачаровано прошепотіла Марта, ніби боялася, що він кудись зникне.
– А пахне, пахне ж як, понюхай. – і собі пошепки сказала Руделька.
– Чарівно! – сказала мишка.
– Авжеж. – погодилася білочка. – А завтра вже свято. Ми покажемо його друзям? – спитала.
– Покажемо, обов’язково. – погодилася Марта.
Наступного дня всі всі друзі зібралися разом святкувати. Стіл накрили під ялинкою, поряд з ніркою їжачка Колючки. Там було і затишно, і сухо. Зайчик Костик навіть прикрасив неподалік маленьку ялинку червонобокими яблуками та цукерками. Мишка Марта усім подарувала сплетені нею шарфики, шапочки й рукавички. Руделька принесла запашних пряників, а їжачок Колючка десь роздобув мандаринки. Звірята обмінялися подаруночками одне для одного. Гостинці та частування виклали на стіл. Друзі були дуже раді, що знову зібралися всі разом, що будуть весело святкувати. Та ось мишка й білочка відійшли від столу, про щось пошепотілися, і Руделька голосно промовила:
– Дорогі друзі, ми з Мартою маємо для вас сюрприз.
– Який? – разом спитали Костик та Колючка.
– Ось, дивіться! – білочка зняла хустку з горщика, який обережно тримала мишка, і всі побачили ніжний підсніжник. А він погойдувався, ніби кивав привітно до всіх своєю тендітною білою голівкою.
– Оце диво! Де ви його взяли серед зими? – дивувалися їжачок із зайчиком. – І як таке можливе, щоб цвіли квіти серед зими?
Звичайно ж Марта з Руделькою розповіли друзям історію про скарб-підсніжник, і як він допоміг білочці одужати. Ось такий неймовірний сюрприз зробили друзям подружки. Всю цю історію ненавмисне підслухав стренький дідусь Ворон. Він підлетів до друзів ближче, сів на найнижчу гілку ялини й сказав мишці:
– Найбільший скарб, то доброта й турбота у твоєму серденьку, дитино. Бо ти не пошкодувала для хворої подруги своєї диво-знахідки.
– Дякую, дідусю, – тихенько відповіла Марта. Їй було неймовірно приємно від його похвали.
Свято продовжувалося. Друзі танцювали та співали біля ялиночки. А підсніжник красувався у центрі столу, мов найголовніший гість свята, і тихенько подзвонював своїм ковпачком-дзвіночком. Його дзвін був дивовижним та сріблястим, тому над галявиною линула найчарівніша кришталева мелодія, під яку танцювали балеринки-сніжинки.
ID:
544844
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.12.2014 10:44:33
© дата внесення змiн: 20.01.2015 12:26:24
автор: Ніжність - Віталія Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Яка добра казочка. 
