Молитися стало важко…
Пишу до Бога листа,
Не сподіваючись на те,
Що він д́́ійде до адресата.
Мій світ, наче лід на вогні розтав,
І там, де віра була тверда,
Тепер тільки біль і пекуча втрата…
Там, де раніше було життя,
Де хвилини зникали,
Лишаючись непомітними,
Де так щиро палали
І очі, і почуття,
Змінилися всі полюси,
Але, нажаль, так і
Не стали магнітними…
Молитися стало важко…
Не чутний ні шепіт, ні крик…
Сьогодні, здається, і плач
До небес не долине.
І, що є найгіршим – до всього
Банально звик,
І навіть до смерті,
Яка нас ніколи й ніде не покине.
Розірвані долі кричать що є сил,
Злітаючи в небо,
Як птахи у вирій далекий.
Життя – корабель, в тім біда,
Що воно без вітрил…
Хоч знов на весні прилетять
Білокрилі лелеки,
Лікуючи рани зелених
Пахучих ланів,
Тамуючи біль, повертаючи
Віру і сили.
Бо, навіть, крізь морок
Важких і пекучих вогнів
Потрібно шукати любов,
Про яку так багато
Й завжди говорили…
8-14 грудня 2014
Артеме,прочитавши ваш лист-молитву жодний із читачів просто не зможе залишитись "осторонь" 
...І віриться,що й Бог цього не зможе... 
