Якщо повірити у силу строф,
Якщо набратись мужності у чашку,
Відразу розгортаєш інший світ
І пізнаєш ти люд...
Відкриваєш баклажку
Дістаєш вино
Холодне,таке ж,як його кров.
І пити хочеться,лише уява
Забороняє це зробити.
Ти прагнеш плоть нікчемну вдовольнити???
Мовчу.Я все по вінця знаю.
Я таю в собі дикого голуба,
Я тиха ріка,меланхолічна течія...
Я -нічия,я споріднена гавань.
Прихованого обранця душі.
Гарячий лід до серця прикладаю,
Уже не б*є,не стукотить.
І на прощання все прощаю,
Найперше в мене-поетичний схід.
Лиш подруга метафора втішає,
І ти,епітет,завжди під рукою....
Я взимку одягну сандалі,
І декілька пакунків під рукою.
До неможливості себе втішаю,
Що все пройде-така вже я ....
І тихо вітер обіймає уявні плечі
Дівчинка- втрачена лілея.
Цілуй чорні троянди,вигадана за обрієм земле!
1.13
01.11.2014
