"Дарма праця, пане-брате:
Коли хочеш грошей
Та ще й слави, того дива,
Співай про Матрьошу,
Про Парашу, радость нашу,
Султан, паркет, шпори,
От де слава!!! "
Т.Г.Шевченко.
Пишу, пишу вночі вірші...
Кому вони потрібні!?
Не розбудити їм душі -
Вони цього не гідні.
Комусь повага, честь і слава!
За жменю слів, знайомих всім,
За погляд, посмішку лукаву.
"Послухаймо та повторім!"
А тут за кожним словом сила!
У кожній думці вольна стать!
Та тільки це не миле -
Їм інше треба щебетать:
Аби тактовно посміхнувся,
Ніяких пострілів і драм,
Читав, ні разу не запнувся,
Пейзажі без переживань.
Нехай там рими і не буде,
Проте як гарно - подивись...
Мені за вас так страшно. люди -
Та жалість змінюю на злість.
Нехай в забутій краще шафі
Аніж рабам та на показ!
Слова я зачиню в кімнаті -
Вірші я пишу не для вас!
9.11.2014.
То Ви здалися? Значить – не боєць… Зачинені вірші в шухляді – мертві. Кричіть, звертайтесь до сердець, щоб марними не були наші жертви! (виправте: "Вірші я пишу не для вас! на "вірші пишу я не для вас" - не буде збою в римі) З повагою до автора.
Андрій Костюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну..отут трошки не згоден. Виходить злиття пишуя, яке на слух не дуже. А щодо першого. Шафа - як символ тієї душі, де храняться найважливіші речі, які не відбере ніхто.
(виправте: "Вірші я пишу не для вас! на "вірші пишу я не для вас" - не буде збою в римі) З повагою до автора.
онушка))))
