То ли всхлип вновь, то ли горький смех,
Небо гневается, мечет стрелы,
Мне желать тебя … я знаю – грех,
Мысль непрошеная… улетела.
То ли каюсь, то ли жду утех?
Поздно так… Почему же не спится?
Укрывает мысленный мой грех,
Ночь улыбкой, а слезы – ресницам…
То ли сети снова, без помех,
Небеса плетут вместе с судьбою?
Знаю, на ладони каждый грех
Нитью упадет кружевною.
То ли счастье из заплат - прорех,
Как лед, солнцем колотый, на луже?
Узелки, завяжем... разве грех,
Чтобы спрятать, в памяти, поглубже?
То ли вниз душе моей, то ли вверх?..
Мечется, не находя покоя…
Пью тебя, мой самый сладкий грех,
Как вино, изысканно - хмельное…
28.11.2014.
ось що означає: судиш, а ще не пізнав. робиш висновки, не маючи права сказати: мені все про це... чи про того... чи про щось інше - відомо. пізнай, бодай крихту душі чужої, і скажи, що ти пізнав. і то може виявитися неправдою. твоєю.
так і я маю в котрий раз науку: ось читаю ваше - і новими гранями відкривається і автор, і манера письма його, і відчуття світу ним, і відображення цього світу через його слово.
цікаві відкриття для мене...
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не треба робити поспішних висновків...все одно помилитесь... А нові грані творчості - це й для мене відкриття...себе...
Сподіваюсь,не останні...Скринька Пандори тільки відкривається...
Наталья коментирует - разногласия души с рассудком . а по мне так всё едино, рассуок в центре, как ядро Земли, а вокруг душа, ка пласты воды, грунта и камня, смазанные нефтью, дышащие газом... Мы - это часть Земли, может мы и есть её душа... И снова фото, захватывающее дух...
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Здесь самое главное - фото... стихи --просто сущая безделица...
маленькая, но иногда кажусь себе старушкой как в "451 по Фаренгейту", Монтэг говорит Клариссе, что она будто старше его жены интуиция и сердце подсказывают
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так и есть Солнышко,видно мудрость пришла вместе с генетической памятью...
Людо! Як кому, а мені вірш сподобався... В ньому напруга думки і почуттів... Адреналінить неймовірно! А без адреногену жити скучно! І хвотку верни, хай хто що не каже... але відпущення хріхів без ріха не буває!
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та хіба не вирують сумніви в таких ситуаціях?Завжди постає питання,а що скажуть? Скажуть все одно,самі придумають,як схочуть.Мені здається,головне бути в гармонії з своєю совістю.Всім не догодиш,то й не треба...
От, пані Людочко, повірте вже мені на слово... За гріх я ЛИШЕ СЕБЕ доїдаю, а інших ДУЖЕ рідко засуджую, практично НІКОЛИ...
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сонечко,не робіть цього.Віршик не про нас з вами...хоча ми всі грішні,ми лише люди...Віршик про те,що душа хоче трішки тепла...Не доїдайте,дайте собі спокій.Хай Ваша душа тішиться,це така крихта у цьому страшному світі...Ваші гріхи,лише уявні,я впевнена...
Гріх є гріх, хоч як не називай,
Як не виправдовуй, не поможе...
Ти стоїш, за крок від тебе край,
Не зробити крок лиш сильний може.
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гріх - це лише точка зору...спочатку вірш був задуманий,як філософський...але він має риси інтимної лірики.Крок до прірви...можна розглядати,як спасіння, а не загибель...Що таке прірва?Кінець...Кінець минулого.Бо жити без любові,хіба не гріх?Робити нещасними себе та інших...
Я згодна з Вами,що крок може зробити лише сильна особистість. Осуд - це надто просто та примітивно...Важче зрозуміти та пробачити...себе в тому числі.
Я Вам дуже вдячна за комент,була щирою у своїх міркуваннях.Завжди рада Вамм.