А ви помічали щось важливе, відкривали для себе щось нове?Вчора я помітила те, що постійно було поряд, усвідомила всю його красу, всю велич.
Знаєте, які безмежні просторі поля на Вінниччині? Безмежні поля пшениці, соняхів, кукурудзи, буряків...
Від мого рідного міста до бабусиного села якихось 30-35 км. Дорога пролягає поміж тими полями, уквітчаними синім небом. Учора воно було захмареним, а потім і зовсім заплакало... Для себе я відкрила нові шляхи, що приводять до потрібного мені пункту призначення. Трохи полатані або ж нещодавно укладені.
Тут ще панує тиша і спокій. Ніщо і ніхто не може порушити цю ідилію. Сподіваюсь, це триватиме довго, адже не так просто взяти і зламати все в один момент.
Поля... Небо... Вітер поволі котить хвилі пшениці, рапсу, забавляється з соняшниками, розмовляє з кукурудзою... Птахи, наче по нотам, виводять свої пісні. Вони де-не-де показуються на очі і то лише на кілька секунд, щоб знову зникнути у високих рослинах. Навіть ліс, і той стоїть зачудований красою нив і полів. Тільки люди, як великі мурахи, снують туди-сюди у своїх справах на автомобілях, мотоциклах, автобусах... Їм завжди чогось не вистачає.
А знаєте, що найцікавіше? Блакитно-жовтий колір всюди супроводжує вас. І не важливо, хочете ви цього чи ні. Прапори, стрічки, розмальовані будинки, тротуари, машини... Навіть поєднання золотистого поля і синьої блакиті... І це всюди. Бо це - мій край. Рідний край, з красою і величчю якого ніщо не зрівняється, який радує око, серце, тіло і дух. Край, який зветься Україною!..
