|
Було це чи ні, ніхто точно не знає. Цю історію розповіли мені дві синички. Вони сиділи у мене в садку на дереві й жваво та весело перемовлялися, а я саме квіти поливала. Почула я гарну казку, бо розумію мову птахів, звірів, комах та рослин, а тепер й вам розповідаю.
На молодій вишеньці в сусідньому садку росли рясні червоні ягоди. Вигрівалися на сонечку, достигали. І було їх так багато, що гілочки аж угиналися від їхньої ваги. Часто вишеньки перешіптувалися між собою та мріяли про те, що прийде час, і вони, стиглі й соковиті, стануть у пригоді людям та пташкам.
Була серед вишеньок одна мрійниця, котра більше мовчала, і дуже мало розмовляла. У неї була своя особлива мрія. Ця Вишенька дуже хотіла подорожувати світом. Хотілось їй більше довідатися про все довкола. Якось вона вирішила, що мусить покинути матінку вишню, і своїх сестричок. Подорож манила й кликала її, та Вишенька ще не знала, як здійснити свою мрію. Але завжди вірила, що така нагода обов’язково трапиться. І справді, незабаром Вишенька таки помандрувала світом!
А сталося це ось як. Одного дня налетів сильний вітер. Та такий, що аж зривав листочки й окремі ягідки. А подекуди навіть ламав гілки деревам. Почав падати густий дощ. Ось зірвав вітер нашу Вишеньку, поніс трошки над травою, та й кинув на стежку. Покотилася вона стежкою аж до рівчака, де швидко-швидко бігла дощова вода. Спочатку Вишенька злякалася, та незабаром, зрозуміла, що це якраз нагода для подорожі світом. Не встигла вона навіть оглянутись, як стрімка вода підхопила її і понесла все далі й далі від матінки вишні.
– Привіт! Ти хто така? – Пролунало у Вишеньки під вушком.
– Я Вишенька. А ти хто? – Запитала мала.
– А я Струмок, веселий потічок. Як же ти сюди потрапила Вишенько?
– Дядько Вітер мене зірвав й кинув на стежину. А швидка дощова вода понесла до тебе, – ніяково промовила Вишенька.
– То ти заблукала! Давай, я тебе виштовхну на траву, – запропонував Струмок. – Бо у воді, ти пропадеш.
– Буду дуже тобі вдячна Струмочку.
Підняв Струмочок Вишеньку на високу хвильку, та й викинув на бережок у траву.
– Хай щастить, Вишенько! – Гукнув на прощання.
– Дякую, Струмочку, бувай! – Відповіла вона.
У траві, Вишеньці стало набагато затишніше, ніж у воді. Згодом дощ припинився, вітер стих, і визирнуло сонечко з-поза хмар. Вишенька зраділа, що тепер зможе висохнути і поміркувати.
– Ось я вже й подорожую світом, – роззираючись довкола, промовила сама до себе. – Трохи лячно, проте цікаво. І куди ж це я потрапила? Ось підсохну трохи, тоді й з’ясую. Тільки підставила бочок під промені сонця, як поряд у траві, щось зашаруділо. За хвилинку перед Вишенькою вигулькнула Мишка.
– Ти що таке? – Спитала вона.
– Хто я? Вишенька. – Трохи злякавшись відповіла мандрівниця.
– А що ти тут робиш? – Поцікавилася Мишка.
– Подорожую. Та навіть не знаю де я опинилася… Спочатку мене зірвав з гілки дядько Вітер. Потім я потрапила у дощову воду, яка донесла мене до Струмка. А він виніс мене на траву. І де я тепер – не знаю. Та й куди далі йти – не відомо.
– То тобі потрібна допомога, – промовила Мишка. – Можу перенести тебе у безпечне місце.
– Ой дякую, тобі, Мишко! – Зраділа Вишенька.
Мишка взяла Вишеньку, перенесла на стежинку саду, котра вже підсохла після дощу, і побігла кудись у своїх справах. А Вишенька покотилася собі далі стежиною набираючись нових вражень.
Дорогою Вишеньці трапилися нові знайомі: пані Гусениця, пан Їжак, пані Синичка і навіть пан Кріт. І так сподобалося Вишеньці у цьому новому для неї світі, що вона вирішила залишитися тут жити. От тільки хатинку треба собі знайти. Вишенька довго придивлялася до різних місць саду, та все було не до смаку. Присіла засмучена на краєчок листка подорожника, аж тут знову Мишка біжить.
– Чого, подруго, сидиш сумуєш? Чи тобі не сподобалося у нашому садку?
– Дуже сподобалось, але справа в тім, що я хочу хатинку собі підшукати. Але нічого так і не знайшла.
– Навіщо тобі шукати хатину? В моїй нірці місця багато. Якщо схочеш, живи скільки треба!
– Ти не жартуєш? – Запитала Вишенька. – І я тобі не заважатиму?
– Цілком серйозно. Не переживай, не заважатимеш, місця є вдосталь. Та й обом нам буде веселіше жити, – запевнила Мишка. – То як? Згода?
– Так-так, згода! – Зраділа Вишенька. – Щиро тобі дякую, ти вдруге вже мене виручаєш!
З того часу, подруги стали жити разом. Мишка розповідала Вишеньці різні цікаві історії та казки, а та слухала із задоволенням, бо все було дуже цікаво. Коли Мишка мала більше часу, то вони з Вишенькою вирушали в подорож садом. Вона знайомила Вишеньку з різними його мешканцями. Та якось Вишенька засумувала. Мишка стала випитувати подругу, що трапилося. А Вишенька тільки мовчить та зітхає, зітхає, та мовчить.
– Ну не хочеш казати, то й не кажи, – образилася Мишка. А Вишенька нарешті обізвалася:
– Знаєш Мишко, я вдячна за твою гостинність, та настав час прощатись. Пора мені вже від тебе піти.
Засмутилася Мишка:
– Чому? Адже нам так гарно разом жилося...
– Я все тобі поясню, ось послухай, – продовжувала Вишенька. – Мушу віддячити тобі за гостинність і добре серденько. Попрошу про одну невеличку послугу. На сон мене хилить дуже. Треба мені заснути. Коли спатиму, то ти поклич пана Шпака, щоб він склював мою ягоду. Кісточку, посади біля своєї нірки. Як весна настане, то з цієї кісточки проросте маленький вишневий пагонець. Доглядай його, бо це буду знову я, тільки виглядатиму трохи інакше. Якщо поливатимеш деревце, то у тебе дуже скоро буде красива тіниста вишенька біля дому. Весною я буду пишно цвісти, і тішитиму тебе рясним білим цвітом. Літечком буду дарувати тобі смачні ягоди, котрими ти зможеш ласувати і друзів пригощати. Даватиму тобі прохолоду у спекотні дні. Восени з мого листячка ти зробиш собі теплу ковдрочку і м’якого матрацика. А вечорами ми будемо мило собі розмовляти про все на світі. Взимку я знову міцно спатиму, аж до наступної весни. Тепер розумієш? – спитала Вишенька.
– Так, розумію, – тихо промовила Мишка. – Тільки сумно мені, бо я дуже звикла до тебе. Але якщо так потрібно, то, звісно, я усе зроблю, як ти навчила Вишенько.
Зраділа Вишенька, вмостилася на ліжку і тихенько засопіла, поринаючи у глибокий сон.
Наступного дня Мишка виконала прохання Вишеньки. Кісточку посадила поряд зі своєю ніркою і щодня стала її поливати.
Час пробіг швиденько, і, невдовзі, все сталося саме так, як розповідала Вишенька. Подруги зустрілися навесні і, з того часу, більше не розлучаються. Хіба тільки на зимові канікули.
Ось і вся казочка про мандрівку дивної Вишеньки, котра хотіла побачити світ. Синички казку мені прощебетали та й полетіли у своїх пташиних справах, а я швиденько її записала, щоб вам, малята, розказати.
ID:
535451
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.11.2014 23:48:05
© дата внесення змiн: 07.11.2014 23:48:05
автор: Ніжність - Віталія Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Читала цю казочку на Фейсбуці. Дуже мило! 
Ти - справжня казкова фея! 
Гарна казочка, одна Ніжність! 
