хай ріже око те, що ми називаємо світлом
лише щоб безодня не затягнула знову
кожен є тим ким є. комусь - глиною, комусь - вітром
хто хоче шукає причини. а я - відмову
бо щастя не в мЕні, не в осені і не в морі
для нього не круто читати "якогось" Канта
його не потішить моя нестримна сваволя
бо я є неспокій. а він, бачте, є константа
бо щастя не слід шукати на темних полицях
де на раритетні книги осіла пилюка
і де б я не була - у кнайпах чи у пивницях
у мене є я. і невідворотна розлука
опале листя лоскоче вже хворі нерви
пальто від світу тепер мене не сховає
доросла, певно, бо другі якісь маневри
у мене є я. і життя,чорт візьми, триває
Помаранчева дівчинка
