В тишині світанковій,в обіймах туману
я пройдусь босоніж по,ще сонній,траві.
Я тобі віддаю всю себе,без останку, -
моїй рідній,і Богом любимій землі.
Твоїм щирим пісням,і безкрайнім просторам,
що у серці любов пробудили святу.
Я топтати тебе ворогам не дозволю!
На коліна - то лиш перед Богом впаду!
Ти пробач за роки,де чужих шанували.
Блудних дочок своїх,та синів - теж пробач!
Вони пили нектар,коли Ти помирала,
і сміялися,чувши твій жалібний плач.
Не журись!Все минуло!Кати поховались.
Хоча шрамом біліють ще їхні сліди.
Були пута міцні.Та,як бачиш,зламались.
Тепер ти вільна,країно!Вставай,та ІДИ!!!
