Дозволь мені прожити вік з тобою
І цінувати кожну мить!
Дозволь радіти, що ми поруч, двоє,
Радіти, що серце га́ряче горить!
Дозволь прошепотіти тихо
Щось ніжне і смішне на вухо…
А потім заразитись сміхом,
Але щоб нас ніхто не слухав!
Спросоння смачно цілувати,
Розтанути як кусень льоду…
Дозволь мені тебе кохати!
Дозволь, щоб разом і в вогонь і в воду!..
Дозволь мені завжди з тобою поряд:
У радості, у горі, у скрутні години.
Завжди підтримаю тебе, збадьорю,
Бо від сьогодні я твоя дружина!
Дозволь мені радіти щастю тихо,
Щоб не злякати ту примхливу долю…
Яка велика ти для мене втіха!
І я щаслива тільки лиш з тобою…
19.09.2014р.
Пані Олено, Ви не пишете поезію... Ви нею живете, це - надихає бути, як Ви. Або бачити навколо лірику, або бути самою частиною рими, образу. Бо тільки так можна писати по-справжньому. Хай щастить.
Олена Стовбан відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надзвичайно приємно чути теплі слова від Вас Дякую Такі слова надихають продовжувати писати та розвиватися Вам також натхнення та успіхів!
І Вам всього найкращого! 
Дякую 
