|
Народившись на світ єдиним у своєї матері цуценям, воно вже за тиждень стало сиротою. Від чого загинула Багіра – від старості (а було їй тринадцять років), чи від руки заздрісників, Олександр так і не знав. Багато його друзів хотіли мати подібного чотириногого друга, як у нього, то ж у своїх здогадках схилявся до навмисного вбивства своєї улюблениці. Та сам , нікого не підозрював зі свого оточення.
Доглядати Вірного (цим ім’ям назвав цуценя ще у перший день його народження), не приносило йому клопотів й зайвих сил, а тільки радість. Як би не було важко, вдень і вночі напував його молоком, давав необхідні вітаміни, зігрівав біля пічки. А коли цуценяті виповнилося три тижні, вирішив показати знайомому ветеринару.
- Красивий буде в тебе собака, але… - сказав Василь, оглядаючи Вірного.
- Що саме? – насторожився Олександр, від недоказаного лікарем.
- Пробач, та воно у тебе незряче.
- Незряче? – перепитав господар, переймаючи улюбленця в свої руки зазираючи для переконання сам в його вічі.
- Так, - повторив Василь, навівши промінець світла з ліхтарика в око цуценяті. Вірний не заплющив його, продовжував спокійно сидіти на оглядовому столі. – Можливо, це – вроджена вада, можливо – спадковість, яка передалася від батьків.
- Я точно пам’ятаю: вони були зрячими.
Лікар нічого не сказавши, тільки стиснув плечима.
- Може можна щось зробити? – занервувався Олександр.
- Це коштуватиме дуже дорого. Та й операція, навряд чи стане успішною. А пес – цілком здоровий.
Вдома Олександр не міг заспокоїтися, дивився на Вірного, розмовляв із ним, як з людиною, шукав поради у фахівців в інтернеті. Тільки в ввечері, знемігши від різних думок, не знайдених відповідей на запитання, вирішив прийняти виклик долі.
Не марнуючи часу, Олександр вирішив зайнятися вихованням цуценяти. Найбільше, за що переймався, аби майбутній «охоронець» не потрапляв у халепу, з якої йому буде важко вибратися без сторонньої допомоги. Але песик усе розумів, завжди відгукувався на свист і безпомилково знаходив господаря.
- Ти – справжній Вірний. Запам’ятай: Вірний – це твоє ім’я. Запам’ятай його, будь ласка! – дивлячись у незрячі вічі собаки, через шість місяців після народження, промовив господар.
Пес вислухавши Олександра, радо завиляв хвостом й голосно гавкнув у відповідь. Він усе розумів, навіть відчував настрій господаря, хоч ні разу не бачив його.
Їдучи на роботу, Олександр не боявся залишати Вірного наодинці. Ввечері, повернувшись, разом вечеряли, обходили господарство і йшли спати. Почувши тихе клацання замка, що зачиняв двері, охоронець лягав неподалік, нагострював вуха та починав слухати тишу.
Якось уночі Олександр прокинувся від нерозбірливого крику, що линув з подвіря. Здавалося, кричала не людина, а звір. Вийшовши у двір, у світлі ліхтаря, господар побачив сусіда, який притиснувся до стіни хліва й благав про допомогу. Поруч сидів Вірний. Почувши кроки Олександра, піднявся, але з місця не зрушив.
У розмові Михайло зізнався, що хотів вкрасти маленького кабанчика. Думаючи, що собака спить, перестрибнув через паркан і попрямував до дверей хліва. Але раптово впав, відчувши на плечах присутність чиїхось ніг.
Обіцяючи більше ніколи не з’являтися на подвір’ї Олександра, сусід через місяць продав будинок багатодітній сім’ї. Нові сусіди відразу сподобалися Вірному і його господарю.
Собака спокійно пропускав їх на свою територію, з великим задоволенням грався з дітьми, любив ходити у гості, гуртом виїжджати на відпочинок до лісу. Коли дорослі відпочивали з малечою, охороняв автомобіль.
Протягом року сусідства найстарший з дітей навчив Вірного приносити слухавку радіотелефону, вираховувати суму з додавання невеликих чисел. А наймолодша Оленка – слухати класичну музику та спвати під час гри на скрипці.
За два роки Вірний став улюбленцем не тільки вулиці, на якій жив, а й усієї Могилівки. Багато дорослий є дітей полюбляло приходити подивитися на нього, порадіти його здібностям.
А згодом у житті Вірного знайшлося місце для подвигу, через який він не загинув. Рятуючи потопаючого хлопчика, недалеко від берега, втративши сили, став тонути. На допомогу прийшли інші діти, які витягли його і свого товариша.
Наприкінці липня Вірному пощастило найбільше – він закохався. Таким щасливим свого улюбленця Олександр не бачив ніколи. З тієї хвилини, як Майна переступила через поріг хвіртки, він завжди був поруч неї. Щаслива Майна, здавалося, забула про теплий Крим, з якого приїхала разом зі своїми господарями до Олександра в гості. Тож довелося кримчанам повертатися на півострів без неї, обітявши згодом поздоровити «молодят» з поповненням в їхній сім’ї…
Олег ПОГИНАЙКО
ID:
532572
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.10.2014 10:51:53
© дата внесення змiн: 26.10.2014 10:51:53
автор: Могилівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
