Свят-
вечір, саме так, свят-вечір
на самій середині серпня.
Коли керваві язики
лижуть
челюсті неба.
Кожна денна загибель -
повна високої отрути.
Від неї або
гинуть або ні.
Чекати марно, коли
помре все живе, щоб у
морозній труні
у дзвінкій домовині, де
порожнеча м'якою порошею
стеле шляхи... - даремно чекати, так.
І марно
грішними руками готувати
дванадцять страв: ні жінка,
роздерта мукою народжень, ні
чоловік, що прокидається
і засинає, марячи
смаком яблука
на губах,
вкритих сухою коркою, як у землі його
що родить лише тернину та осот...
Не ввійде-бо
Господь
в оселю грішних, під стріху,
вкриту соломою, м'якою та гнучкою,
як золото плоті, ні у вечір зимовий,
ні в будь-який інший.
Свят-вечеря ж бо
зварена мусить руками
восьмирічної дівчинки:
хай навіть жменька
пшона та дві
пучки солі.
Дитячими руками зготовлена страва.
І ступить Бог у дім той, хай
навіть вбивці й ката
господа суть, ката і вбивці.
Там і тоді і для тих
світ-вечір...
