В ліс прийшла осіння пані,
Добре всюди роздивилась,
В золотистому жупані,
Із озерця вмилась.
Для краси не вистачає,
Для неї намиста,
Із-за дуба виглядає,
Горобина барвиста.
Мов та диво-чарівниця,
Намисто низала,
Буде все тут, як годиться,
Про те добре знала.
З голови зняла хустину,
Нею стряхнула,
У тоненьку павутину,
Весь ліс огорнула.
Літо баби покотилось,
Із лісу на поле,
На хвилинку зупинилось,
Трактор землю оре.
Зачекало, а тоді,
Ріллю застелило,
Притулилось до землі,
Щоб гарно родило.
А на річці очерет,
Щось тихо шепоче,
Йому також тут не мед,
Він зігрітись хоче.
Потрусила, не лінилась,
Осінь знов хустину,
Скажу гарно потрудилась,
Вкрила, мов дитину.
Сонце з неба аж сміється,
А вона ж радіє,
До ладу все їй вдається,
Усе вона вміє.
http://antonina.in.ua/index.php/pejzazhna-lirika/828-osinnya-pani.html
