Лю́дська доля, – як книга відкрита,
Та відкрита не всім, а комусь,
Бо незрячих є більш, як півсвіта,
Пояснити цього не берусь.
Можна світле майбутнє творити,
У якому колись я проснусь,
Хоч до цього так довго ще жити,
Сподіваюся я, що діждусь,
Бо ще чаша моя не допита,
І ходжу ще по світу, сміюсь, –
Або куля моя не відлита,
Або я ще на що знадоблюсь.
Обіймуться голодний і ситий,
Хоч голодний добріший чомусь,
І бездомний собака побитий
Усміхнеться привітно комусь.
Не зашкодить мені оковита,
Як до неї я не доторкнусь,
Не врятує й найвища освіта,
Якщо дурником я народжусь.
Ясне сонечко буде світити
І цигаркою я затягнусь,
Бо ще куля моя не відлита,
Бо ще, може, на що знадоблюсь.
Є загадок багато на світі,
Від загадок усіх відмахнусь.
Ну, чому та сусідка немита
Назива себе іменем "Русь"?
Всюди пхається темна й забита,
Я від неї, мабуть, відвернусь,
Хай не лізе до мого корита, –
Із коритом я сам розберусь.
А у наглу мордяку влупити,
Якщо треба, я не поскуплюсь –
Бо ще куля моя не відлита,
Бо ще, може, на що знадоблюсь.
30.09.2014
ID:
530297
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 16.10.2014 13:00:39
© дата внесення змiн: 29.08.2015 10:36:49
автор: Олександр Шевченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
