Я твій біль, я твій сон, твоя тінь мерехтлива,
Що із подихом ночі вкрадається в дім.
Я палка, мов вогонь, і холодна, як злива,
Невблаганна як вирок, контраст двох світів.
У світанках, що п’ють береги кришталеві,
У медвяній росі, в тихім шерхоті трав,
Я в поривних зізнаннях німому дощеві,
Я у сяйві ранковому сонця оправ.
У обличчях, що мають мереживом з вікон,
У рядах ліхтарів і у величі площ,
Я в уламках крихких нерозрадного крику,
Де майбутнє на двох нам провіщував дощ.
У скрижалях багрянцю, що вечір скидає
На утому півсонних, півголих крон.
В обійманнях п’янких джерела-лункограю,
У кожнісінькім кроці, де спить марафон.
Та якщо б небо землю цілунком скувало,
І якби виднокруг сонце скинув із пліч,
Ніч в останню дорогу себе виряджала,
Я із серцем твоїм залишусь віч-на-віч.
