|
Якось Сергійко разом із своїм другом-котиком Пушком вирушили до лісу по чорниці. Дорогою хлопчик жваво розмахував руками, розповідаючи котові про нові ігри, в які вони ввечері пограються, і куди помандрують разом завтра. А ще підгодовував Пушка смачною ковбаскою, котру взяв із собою, щоб підкріпитися в дорозі. Невдовзі стежинка довела друзів до залитої сонечком просторої галявини, де росли смачні чорниці.
- Ух, скільки їх тут! – вигукнув Сергійко. – Дивись, Пушок! І тут, і там! А он там ще більше! Нумо хутчіш збирати. Тут їх стільки, що і наїмося досхочу, і додому принесемо, щоб матуся пиріжків напекла.
Пушок тільки роззирнувся і тихо нявкнув. Було не зрозуміло, чи він підтримав друга, чи щось йому заперечив, бо пиріжки з чорницею йому зовсім не смакували, інша справа ковбаска. І кіт аж замружився від задоволення, уявляючи, як смакує нею. Сергійко трохи збирав ягоди, трохи їх їв, а Пушок, то обнюхував кожну квіточку, то ганявся за барвистими метеликами... Друзі так захопилися, що й не помітили, як опинилися в лісовій хащі, де раніше ніколи не були.
- Овва! То в нас гості! – почувся десь з боку галявини доволі неприємний голос. Хлопчик повернув голову і побачив неподалік дивну трійцю, котру відразу ж впізнав. Матуся багато казок йому прочитала, тому цих героїв він добре знав.
- Добрий день, – чемно привітався Сергійко, а кіт заховався за його ногами.
- Не такий він вже й добрий, – проскрипіла у відповідь Баба Яга, бо це була вона. – Особливо, коли у тебе щось крадуть! – Гримнула злісно вона.
- Так-таки так, – підтримали Ягу Водяник та Лісовик.
- Та ми нічого у вас не крадемо, збираємо лишень чорниці.
- А чорниці наші! – гаркнула Яга.
- Чому ж це вони ваші? Чорниці в лісі для всіх, – відказав Сергійко.
- Аякже ж. Ліс наш! І все що в лісі – наше! – І грізна лісова нечисть посунула на хлопчика.
Він вже трохи злякався, хоча цього не показав.
- Гаразд, ми не хотіли вас образити. Ви вважаєте так, а я інакше. Але все одно вибачте нам, що ми ненароком зайшли на вашу територію. Обіцяємо, що більше так не будемо. Ми йдемо додому...
- Е ні! Так не годиться. Ти наше взяв, то й ми заберемо твоє. Віддавай сюди кота, – вишкірилася злюща Баба Яга.
- Як це так? Пушок - мій друг! Я не можу його вам віддати! Заберіть, ось, ягоди... – сказав Сергійко, мало не плачучи.
- Ха! Ягоди! – Загиготів Водяник. – Кота давай і крапка! А ні, то силою заберемо!
- Не чіпайте Пушка, я, що скажете зроблю, – просив хлопчина.
Та Лісовик миттю опинився біля Сергійка, зареготав, і схопив переляканого кота своїми чіпкими ручиськами.
- Будь ласка, відпустіть його! – Умовляв Сергійко. Але все було марно.
- Кота ми забираємо, - грізно сказала Баба Яга. – А ти, якщо хочеш його визволити, мусиш завтра сюди прийти і відгадати наші три загадки. Відгадаєш – друга забираєш, не відгадаєш – то його втрачаєш. Зрозумів?
- Так! – Твердо відповів хлопчик. - Я обов’язково прийду.
- Ну от і домовились, – задоволено потерла руки Баба Яга. – Нам вже час.
І дивна трійця, разом з Пушком, зникла в гущавині лісу.
А Сергійко постояв ще якусь хвильку дивлячись їм у слід, вірячи й не вірячи, що з ним така пригода сталася, повернувся, і пішов додому, витираючи сльози з личка. Він твердо вирішив, що завтра обов’язково визволить свого друга.
Наступного дня хлопчик взяв з собою необхідні речі: компас, улюблений ліхтарик, почепив годинника на руку. Захопив для Пушка шмат ковбаски і вирушив до лісу.
Довго чи не довго йшов, нарешті дістався того місця, де вчора зустрів лісових злюк. А вони вже чекають його на галявині. Пушка тримають прив’язаним на мотузці, щоб не втік. А той лиш побачив Сергійка - голосно й жалібно нявкнув. Трійця обернулася до хлопчика.
- Добрий день, – привітався Сергійко
- Добре кажеш, – мовила Яга. – То що, готовий загадки відгадувати?
- Готовий.
- Ось тобі перша загадка, – пробулькав Водяник: – Що не боїться темряви?
Сергійко замислився. Раптом пригадав, як колись боявся темряви, і тато подарував йому гарного ліхтарика, щоб він міг його увімкнути і прогнати темряву. Тоді вийняв ліхтарика з кишені і впевнено відповів:
- Світло не боїться темряви!
Водяник спересердя аж тупнув ногою.
- Що ж, з першою загадкою ти впорався, – сказала злюща Яга. – Але побачимо чи ти відгадаєш загадку Лісовика.
- Давайте вашу загадку, - сказав Сергійко, втішений своєю першою перемогою.
- Коли я заблукаю, дороги не знаю, як додому повертаю? – проскрипів Лісовик.
Хлопчик так напружено думав, що здавалося, ніби чути, як шелестять думки в його голові.
- Заблукаю, заблукаю, - бурмотів Сергійко... І враз аж посміхнувся від здогадки. – Ну звісно! Звісно допоможе компас! – Радо вигукнув хлопчина.
- У-ух! – Ухнув пугачем Лісовик. – Який кмітливий хлопець попався!
- Заждіть здаватися, – зашипіла Яга, у котрої очі аж палали від люті. – Ще я свою загадку загадаю, от тоді й побачимо! Нумо, хлопче, відгадай: що біжить поспішає, й ніколи назад не вертає, – аж гаркнула вона, і втупилася в Сергійка лютим поглядом.
Хлопчина замислився. Може річка, чи струмочок. Ні, не може бути так просто й легко, щось інше. Довгенько таки думав, вже й сонечко до заходу стало готуватися. Скільки то він уже в лісі з цими злюками, година, дві чи три? Глянув на годинника, ох як час біжить, подумав, і відразу знайшов відповідь.
- Час! Час біжить поспішає, і назад не вертає! – Вигукнув Сергійко.
А Яга вже сподівалася, що малий не відгадає, і потай раділа, а тут така халепа. Нічого робити - треба кота відпускати. Хоч вони й злі лісові сили, проте не мають права порушувати даного слова. Мусять виконати обіцянку і відпустити кота.
- Ти переміг, – ледве стримуючи гнів сказала Баба Яга. – Забирай свого кота, і геть з моїх очей, щоб я вас тут більше не бачила. І пам’ятай, більше нам не попадайся, бо наступного разу так просто тобі не минеться! У нас і складніші загадки є, просто тобі цього разу пощастило...
- Дякую вам, – чемно сказав Сергійко. – Ходімо, Пушок, додому. Ось тобі ковбаска, ти мабуть зголоднів...
Котик вдячно замуркотів у відповідь.
Коли друзі дісталися рідної домівки, хлопчик признався Пушкові, як йому насправді страшно було йти до лісу. Боявся, що не впорається з загадками, але не міг же він свого улюбленого друга залишити самого серед тих страховиськ!
- Друзів у біді не лишають, – сказав Сергійко підморгнувши Пушкові, а той вдячно потерся до хлопчикової руки, і пішов пити з мисочки молоко, дбайливо налите другом.
ID:
528216
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.10.2014 18:17:46
© дата внесення змiн: 06.10.2014 23:34:23
автор: Ніжність - Віталія Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Рада! Цікаво, як малеча сприйме. 
