Линув шум з-за спини й з під коліс,
Нічними перегонами тепловоз мене віз...
Зелений вогонь, як гіпноз, полонив,
І сотні назустріч таких же вогнів...
Гуркіт шалений прониз тіло моє,
Але щось не так, якась туга цькує.
На щось натякають вогники сіл,
І міст вогні, й переїздів пил.
І ось, коли майже зрозуміло вже все,
Знов зривається думка,
Й знов в дорогу лице.
Все не зрозумію нічної тоски,
Що вселяють у мене гудки і свистки,
І мотору той гуркіт, що здригає шибки...
Це напастя якесь душу рве на шматки...
У поїздці нічній свою душу гублю,
І дорозі дарую свідомість свою,
Щоб за кілька годин стріть світанок ясний,
І назустріч колегам дать свисток затяжний.
І прокинеться хтось, й у вікно погляне,
Як сонце розбудить його, коли встане,
І скаже: Дякую машиністу і Богу,
За щасливу, і тиху, й спокійну дорогу...
це часом так заворожує 
