- Це диво-дивне, чудо безперечне!
Що тут гадать? - Дивись, благоговій,
Який могутній славний буревій
Задля розваги смертної малечі
На всій поверхні чорній чималій
Крапками білими молокотечі
Розсіяв зорь без підрахунку рій!
- Та я ж дивлюся... І мені верзеться,
Що ці крапки, що їх зовуть "зірки",
Об'єднані в системи і хмарки,
В сузір'я складені, як заманеться,
Не зорі це, - малесенькі дірки
В мішку, в якому людство марно пнеться,
Як біля церкви пнуться жебраки.*
- Так ми в мішку? І виходу немає?
І зорі недосяжні попри всі
Потуги стати ближче їх красі,
І міцно нас оцей мішок тримає,
І ми у ньому, наче карасі,
І жереб наш довільно визначає
Той, хто мішок волоче по росі?
- Не поспішай. Послухай, далі буде
Ще розповідь про світло і зірки.
Насправді ж ламентації гіркі
Ведуть нас до фатальної облуди
І спонукають висновки мілкі.
А шлях до зорь і світла той здобуде,
Відкине хто умовності цупкі.
- Заплутався... Тепер не розберуся,
Де дійсне світло і куди людей
Дорога суперечливих ідей
Розверне і куди вони попнуться,
Яких від тих очікувать вістей,
Хто тим шляхом до цілі доберуться,
І звідти нам яких стрічать гостей?
- Гадаю, тут є певне розмаїття,
Ідей багато... Та на цій добі
Мені на думку спало, далебі,
До світла шлях, і до нього воріття,
І справжнє світло дійсне - у собі
Шукати слід, і викинуть на сміття
Всі інші спроби ув однім снопі.
- А як же зорі? Що, невже зректися
Одвічних мрій і невідступних снів
Планети надостойнішіх синів?
Дивись же, де я нині опинився,
Коли тебе послухати схотів:
Весь світ стискався і таки стулився
До "я" мого і до його слідів.
- Не знаю, на здобуток чи на збиток,
Та спробуй все ж на смак мої думки,
І уяви хоч раз: все навпаки,
І світло в небі справді є відбиток
Того, що в нас не знайдуть хробаки,
Що нам - не їм - призначено на вжиток,
Без чого ми - нещасні жебраки.**
- Ну, добре, вмовив. Нумо, уявімо,
Що світло не вгорі, а десь у нас,
І згаяно ресурси, піт і час,
Або здійснити врешті нездійсниме
І досягти доланням хибних трас
Зірок чи іншого єрусалиму...
Чи я з тобою втрапив в резонанс?
- Дивися далі, тобто, глянь під ноги,
І відповідь, гляди, не пропусти,
Бо дійсності нової блокпости
Вже пройдено, та всі перестороги
За нами, як за предками хвости
Волочаться, і можуть з півдороги
Нас повернуть і знову відрости.
- Ні, не катуй мене! Кажи, нарешті,
До чого ти ведеш мене кудись,
Для чого змусив звичного зректись
Завів в розмови дивні й нетутешні
Мені уявлення про світло й вись
Прищепив, як прищеплюють черешні
Чужі бруньки... Кажи чи відчепись!
- Бажання знань, що нині є відсутні,
Ось сенс і пагін наших передмов
Про хитрощі і глузд світлобудов -
Передумова це, не хитрі плутні,
І не плетіння хитромудрих змов...
І світло, і пітьма, і все майбутнє,
І все минуле до першооснов,
Що можем чи не можем уявити,
Чого досягти пнулися віки -
І вдруге вступ до знаної ріки,
І спроба вдала наступ відновити
На небеса і захопить зірки -
Все це та інше - в нас, дитя сповите,
Ми всьому є початок і люльки́,
Колиски, сховища - та одночасно
Ми інший вимір сутнього в світах,
І ходимо по власних ми слідах,
Коли зірок мереживо прекрасне
Вночі йдемо дивитися на дах,
І світло всесвіту, повір, не згасне,
Допоки в наших світиться очах.
2014
*Споглядаючи небо
**Розмова про зірки (продовження)
ID:
525333
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.09.2014 15:48:02
© дата внесення змiн: 23.09.2014 15:48:02
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
