Я так сумую за тобою...
Так, чорт забирай, сумую!
І це така смертельна зброя,
це почуття - наче Везувій...
Ерозія, що роз'їдає...
сліди лишаючи та шрами,
я від цікавості вмираю,
кому ти зранку вариш каву...
кого цілуєш до роботи,
кому жалієшся на днину,
про твої плани та турботи
тепер дізнатись неможливо...
Я так сумую за тобою...
Твій голос я ще пам'ятаю...
мовчання ж стало як стіною...
Дзвінка вже навіть не чекаю,
З гіпнозом не дивлюсь в мобільний,
в розмові згадую все рідше,
у пам'яті магічна сила,
стирати непотрібну нішу...
Напевне, все у тебе добре,
Принаймні, так я сподіваюсь,
хоч смс пишу... і вкотре...
стираю все, щоб не зосталось...
Добра тобі, тепла та миру,
і день за днем лиш посміхатись,
бо твоя усмішка - це диво,
і гріх ним не користуватись...
І ти живи десь там гарненько,
кохай, не трать життя впустую,
най щастям сповниться серденько,
хоч я все ж по тобі сумую...
