я зійшла зі своєї орбіти
натягнула давно покинуту чорну вуаль
зісохли зігнили наші волошки - квіти
котрі ми збирали у танці
обсохлі кров*яні губи більше не зігріти
вуаль болюча бридка гидотна
ніч вічна колюча як терен
квітка в волоссі стала болотна
параноїдальність думок стала паразитна
де ж ця теплота рідна оксамитна
говори зі мною не бачачи очей через вуаль
говори про себе про турботи життя
лиш я тебе не чую у мене тепер глухота
позбав нас цього непотрібного сміття
воно закупорило кожну нашу клітину тіла
тепер ми не можем радіти тому чого нема
ти знищив в мені сталь
зірви тепер мою вуаль