Вітер в лице -
Невловимий, як штурмовик,
Різко вдаряє свіжість його
По жилах.
Ми не тужили
В передчутті
Вражень нових -
З вітром удвох
Ми занадто мало прожили.
Ми не тужили - вдихали дим попелищ,
Все дотлівало довкруг,
Не лишало звітів.
Серед руїн ми лишалися вдвох з вітром,
Вдвох павутиння свободи
З вітром плели...
Люди...
На кавовій гущі про них ворожи:
Вкрай ненадійні, мінливі, слабкі істоти,
Вітер - його ж непостійність і віражі
Виправдані завжди
(відсотків на сто).
Б'є суховій крильми,
Б'є об тіло ріллі,
Як чорний скажений крук,
Клює чорноземи -
Та між кострубатих вчень,
Між усіх релігій
Він обирає дзен.
Кисень п'ю скупо,
Як воду живу зі струмка,
Плата за нього, мов за канабіс, - триста.
Триста секунд - жадібна мить, стрімка, -
І воля мене ріже навпіл
Ножем бісектрис:
Одна половина пожовкла,
Від тіла відстала,
Інша ж - налилась життям,
Їй без вітру тісно.
А трави здригаються, наче тонкі вуста,
Шепочучи: "kiss me".
