Маєтки амбітні
з високими мурами
Вражають елітною
архітектурою.
Між ними вціліла
маленька хатинка
І там зажурилась
старіюча жінка.
У темній хатині
сидить в самотині.
Не видно з віконця
за мурами сонця.
Ще й грушу спиляли,
велику, крислату,
Бо їм заважала
той мур мурувати.
Стрекочуть прокляті
газонокосилки…
А де ж випасати
їй кізоньку Мілку?
Вона прибирала
колись ті хороми,
Та не помічала
ладу в тому домі.
Бо доки в машині
господар ганяє,
З коханцем дружина
коньяк попиває.
Щоб стомлена бабця
побільше мовчала,
Їй стоптані капці
не раз дарувала.
Та ще й наїжджають
круті та багаті,
І вже виживають
із рідної хати.
Садибу їм треба:
- скоріш, продавай!
Сама ж хоч на небо,
хоч в пекло, хоч в рай.
Не дивляться очі
на пики пихаті,
І плаче щоночі:
- куди їй тікати?
А рідних – нікого.
Старенька схилилась,
На древню ікону
до ранку молилась.
2011
До слез.... И жалко бабушку соседку- одиночку,и не зовет не сына и не дочку,одна скучает,плачет и грустит тихонько,выглядывает смерть,но не спешит к ней девка...
Ніла Волкова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо, Оленька! Комментарий, как всегда, в тему!
До слез.... 
И жалко бабушку соседку- одиночку,и не зовет не сына и не дочку,одна скучает,плачет и грустит тихонько,выглядывает смерть,но не спешит к ней девка... 
