Завтра, як стане усе зрозуміло,
Як підійду́ я до тебе несміло;
Завтра, як стрінуться в погляді очі,
Завтра, як серце моє затріпоче…
- Від хвилювання не знатиму місця...
Завтра над нами лиш зорі та Місяць...
Завтра світити нам будуть із неба
І натякать що освідчитись треба.
Завтра скажу я тобі, моя мила,
Все, що у серці моїм наболіло.
Завтра, можливо, щасливим я стану
Або у суму безмежжя знов кану...
Як таємниче це завтра сьогодні,
Ніби не здо́лана досі безодня.
Холодне, як лід, чи жа́рке, мов ватра,
Як я чекаю, боюся це завтра...
Я завтра, кохана, чекаю давно...
І завтра, можливо, не при́йде воно...
Та щогодинно чекаю, щоденно
Незнане завтра, можливо, - даремно.
Завтра до тебе крізь хмари мовчання
Мого жар–промінь проб’ється кохання. -
Чи не відіб’ється промінь об кригу,
Вбивчо слизьку́, без надій на відлигу?
Як уявить мені завтра без тебе?
- Це без блакиті і жайворів небо,
Це без ласкавого подиху сонця
Паросток ніжний під милим віконцем.
Ти на просторій життєвій дорозі -
Найбільш жадана на моїм порозі.
Лину до тебе і денно, і нічно…
Ти – незбагненна, казкова, магічна!
Як зрозуміть усміх твій загадковий,
Погляд чарівний очей веснянко́вих? –
Відповідь дай, – я благаю уклінно...
Ти все мовчиш... Невблаганно, незмінно...
Завтра вже стане усе зрозуміло,
Завтра піді́йду до тебе несміло,
Завтра загля́ну в твої любі очі...
Та чи побачу усе там що хочу?
1984
