Коли вдивляєся у небо,
І руки піднімаєш догори.
Й щодуху промовляєш:
\"Отче забери\".
І ти все просиш і благаєш,
Від всього цього вбережи.
Бо в світі цім нема утіхи,
Нема любові і жалю.
Тут неспокійно засинають діти,
Бо хтось за мир проголосив війну.
Хтось невблаганно краде гроші,
І у свій кладе карман.
А ми такі нещасні, босі.
Брехні вдихаємо дурман.
І нам в привичку бути жебраками,
Впривичку убивати із за слів.
Та украшати тронні зали,
Бездушних чорних королів.
Ми народженні рабами,
Ніколи вільними і не стаєм.
Ми були і будем жебраками,
Бо кращого нічого так і незнаєм.
Коли один за свободу ухватився,
Ми його гасим порив.
Щоб так рабом він залишився,
І разом із нами дурман цей курив.
Бо наші душі в ланцюгах,
Заковані у заздрість і у злобу.
Ми свій опустили же стяг,
Щоб забути про свободу.
Omnes, qui amissis ceciderant animi.
Abite ergo, oro, ascendit,
Pulso anima,
Expergiscere quaeso.
Мы подняли свой флаг совсем недавно за свободу,..а мысли про нее были всегда в сердцах горячих,смелых у народа!..
