Не дарував ні срібла…
Ані злата…
Лише приносив квітку із долин…
І називав її душевна м’ята…
Я ж добре знала…
Квітка та – полин…
І що ти знав
Про почуття земне?...
В своїй харизмі сяяв так іконно…
Яким вогнем
Ти спалював мене?...
Несамовито… пристрастно…
Драконно…
Зникав удень…
Вночі ти приходив…
Гарячих губ торкався бездоганно…
І кров мою по краплі
Спрагло пив…
Так неповторно… тонко…
Філігранно…
Я ж добре знаю…
Новий день прийде…
І знову зникнеш ти… з чиєїсь ласки…
В останній раз
Я бачила тебе…
В румунських горах…
Чи в лісах Аляски…
Не подолати
Цю безмежну вись…
Не перейти річок… які без броду…
Лиш повернись…
Або хоча приснись…
Драконом…
Що із острова Комодо…
Від чорних крил
Трава в степу прим’ята…
Де я збирала ягоди ожин…
Не називай її душевна м’ята…
Коли ти знаєш…
Що вона - полин…
Дуже гарне порівняння...
Дуже чуттєвий вірш, одразу поглинаєш після прочтення у події, що описані у строках та мимоволі утотожнюєш їх зі своїм життям.
У обране!)
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталю, дуже гарно... Як завжди душевно, містично, загадково, і по жіночому ніжно... Це ж не дарма ви вибрала собі псивдонім Гостя... у мене одразу асоціюється з чарівною містичною дівчиною з одноіменного роману Cтефані Маєр. Я от фанатка Сутінків, особливо 2 і 3 частини. Та на місці Белли я б вибрала Джейкоба...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Богданочко!...я не читала роман...але бачила фільм Гостья...можливо,це і є постановка того роману...і коли я на швидку руку реєструвалася на сайті...це перше...що спало мені на думку...дуже фільм припав до душі...я,мабуть...також би вибрала Джейкоба.... та...хто знає
Сподобалося, з Вашого дозволу (чи без забрав до себе. Трохи нівелює позитивне враження надмір трикрапок, але це може бути авторське (хтось взагалі не хоче пунктуації). Спасибі
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую Вам... пробачте,але вони в мене всюди...оці трикрапки...я вже зрослася з ними