Іде блатна дівчина по землі,
Із піднятою вгору головою,
ЇЇ очі трохи хитрі й злі ,
Від мужиків в неї нема відбою.
І впевнена в собі , зухвала,
Сигарета тліє на губах,
Вона в житті буде комусь ще пара,
Їй ще родити треба , просто жах!
Вона не думає ні про що на світі,
Їй не потрібні чужі болі і жалі ,
Та треба бути за усе в отвіті,
За всі гріхи великі і малі.
Треба зупинитись і собі сказати,
Дорога , що іду по ній слизька,
І якщо впаду , то можу більш не встати,
До дна безодні я уже близька.
А звідти вибратись уже не сила,
Спустошені там душі і сумні,
Волають порятунку ,бо тьма їх спокусила,
Промінь життя їм світимть лиш у сні.
