Повінь схоплює мене із
Трепетом водної ненависті.
Прохачі ходять удвох,
Аби виждати на подаяння,
Яке все ж прийдеться ділити.
Діждеться очікуванням,
Діждеться припрошувачам.
Треба й звитягу мати,
Аби розривати пута-капкани
Із облесливих снів.
Кожен шурхіт листя
Доводить про неохопні
Шляхи ночі,
Але із першим півнем
Вона скидає шатро
Із омани,зодягаючи
Одіж чоловіка.
Тільки ніхто про це не зна,
Лиш німотна душа казкаря-злоріка.