Гіацинтом розсиплеться літо у тілі твоєму,
І кожна із душ твоїх буде хотіти спокою,
І ніжність як річка, а час у ній – срібна рибина,
Пливе за човном, мандрує завжди за тобою.
Зливою в твердь по плечах твоїх темінь озерна,
По мені наче стрічки заплетені в нього причали,
Весною у літо життя висіває зерна
В пульсуючі рани зимових кривавих проталин.
По крихті на йоту, що голосом в часі віками,
Минаєш тримаючись міцно за сув’язь канатну,
І щось не в порядку, вібрують неонові лампи,
Чи, може, це ніч, яка добігає до ранку…