Якби себе ми шанували
в дорожній куряві років,
то нині б очі не згасали
в війною вкрадених синів.
Не було б вражої навали
під грім цинічної брехні,
й братів би наших не вбивали
на власній з прадідів землі.
Якби ми справді пам’ятали
замучених пташиний глас,
вони б, прилинувши, стояли,
немов сторожа, коло нас.
Вони б вказали нам дороги,
якими в світі ходить зло,
і шепотом перестороги
охолодили б нам чоло.
Не догоджаючи сильнішим,
мов недоучене дитя,
ми не ховалися б у ніші
напівсвідомого буття.
І ті, що стали ворогами,
нас пізнавали б у лице...
Якби себе ми шанували...
Й платили віддано за це.
Вікторія Торон
В тому є вина кожного з нас. І це потрібно пам"ятати, щоб не допустити байдужості знову, аби ці жертви марними не стали. Ми подорослішаємо і цінуватимемо сильніше відвойовану незалежність, аніж ту, що отримали без зусиль. Сили нам
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дорослість--нелегка річ,але не можна увесь час перебувати в періоді "інфантилізму" і дивуватись, що тебе не поважають.
Головне зараз--не забути те, що відбувається, дорослішати можна й через пам"ять. Дякую за розуміння.
Воістину полюби свого ближнього, ЯК САМОГО СЕБЕ. А коли ми самих себе не любимо, не шануємо...? 
