Як можеш, людино, вбивати хороше?
Міняти добро у собі на азарт.
Любов затискати у рамки із грошей?
І думати, буду іще один старт.
Всю щирість стирати, нічого не чути,
Нізвідки іти у своє нікуди,
І каплею бути у морі отрути,
Сльозою у вихрі чужої біди?
Як можеш не знати, що все це минає:
І гроші, і слава, і молодість й сміх.
Лиш людяність краю й кінця ще немає,
Живемо ми вічність в діяннях своїх.
Не варто, людино, кидати на вітер
Усе, що дарує нам велич душі.
Ми в полі життя - різнотрав'я і квіти.
Цвіти! Не під ноги стелись в метушні...
