Моя мила змучена істото, прошу тебе дихай, навіть якщо тебе душать вогнем, «Градами» і «Буками»! Прошу поверни своїх синів і дочок з гарячими від любові до тебе серцями живими. Їх чекають. За ними сумують. І за ними не хочуть плакати у чорному вбранні.
Л. Долинська
Кістлява, змучена істота
Далеко впала в кручу.
Вона кричить без рота,
Її тероризують, мучать…
Удари, вибухи, байдужість,
Балаканина, друзі-?-вороги,
З Австралії велика чуйність,
І місяці утоми й боротьби…
Анексія – і показовий осуд,
Нуль дій «вагітної» Європи,
А українці жити хочуть,
Натомість – лиш півкроки…
ООН не гарантує миру,
Кидає фрази і розводить руки,
Німеччина так ж мінлива,
Як і щоденний курс валюти.
Поранені…, загиблі… на сьогодні?
Поховані, оплакані і зниклі…
Заручники, катовані й голодні,
Герої-інваліди, травми, крихти,
Прозорі крихти для істоти,
Яку вже лихоманять 5 століть,
Це час робити власні кроки,
Щоб ікла пообламував сусід!
28.07.2014 р.
