Скажи мені, люба,
Скажи мені, мила,
Найкраща з усіх, кого знав у житті,
Чому наше тіло
Залишила сила,
Чому нам так тяжко
В години оці?
Скажи мені, рідна,
Скажи мені, чайко,
Чому наші крила не хочуть нести?
А нам ще у небі
Літати багато,
А нам ще неблизько
Іти до мети!
Скажи мені, Музо,
Скажи мені, пісне,
Досвітня зоря, яка в долі моїй.
Чому моє серце
Тривогою тисне,
Чи, може, віщує
Лихий буревій?
Мовчить, моя мила
І чайка змовчала;
Мовчало кохання травневих ночей.
Лиш світлі сльозинки,
Коханої жінки,
Струміли униз
Із прекрасних очей…
Не плач, моє щастя,
Не плач, моя доля.
Хай серце не крає сумна ковила!
Це осінь незвана,
Із дикого поля,
Дощами журби
Поміж нами ввійшла.
Знайдемо ж, кохана,
В серцях нові сили.
Знов станем на шлях, як би там не було!
Щоб вірою в щастя,
Піснями дзвінкими,
Злетіти удвох
Як єдине крило!
12 липня 2014 р.
Скільки душі у цих рядочках... Питання без відповіді... Прикро, що так є на цьому світі: тіло старіє, а душа вічно молода... Але таке нікого не омине. Головне те, що дорогі люди поруч, під одним крилом. І в горі, і в радості...
dovgiy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вірно кажете... Прикро, що закони природи незмінні: старіємо всі... Тільки молодість своєї душі теж треба ой як берегти! Вона, як оте лісове джерело, може бути закидане опалими листями життєвих негараздів, замулене старими помилками...
Дякую, за розуміння!
