Так дивно:дерева,трава та земля,
Те саме,чарівне,дароване Богом,
Так само із вітром поля розмовля,
А мами не прийде її лише кроком,
Не скаже,що любить,не буде сварить,
Не прийде ніколи,як я б не просила
І серце від цього нестримно болить,
Цю втрату мені зрозуміти несила.
Ніколи не бачити рідних очей,
І вже не обняти та не пригорнути,
А стільки іще є таких тих речей,
Які не доказані... Важко збагнути,
Що більше не буде,того,що було
І я не почую матусин більш голос,
Неначе у серці з"явилось жало,
Пече так нестерпно...Осипався колос,
Що звався життям, його не зібрать,
Не скласти до купи,не склеїти,ні,
Матусю,ти там,де небесная рать,
Там,де не болить,але діти сумні.
27,07,2014
ID:
513936
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.07.2014 22:29:50
© дата внесення змiн: 27.07.2014 22:29:50
автор: Руслана Сапронова
Вкажіть причину вашої скарги
|
