ти одягаєшся в схлипи із рідних вуст,
наповнюєш мушлі звуком,
змушуєш чути заплющені очі.
ще вчора пророчих снів було не докликатись,
а сьогодні й безсоння щось тихо віщує.
запах крові кружляє навіть над морем,
руйнує сонце зсередини,
щось ледве говорить,
а ти ще нікого не змусила чути.
спокута твоя - руїни
множені на ворожість,
на тебе це геть не схоже,
вертайся додому і спи,
замкнувшись у ковдру холодну
крізь стогін чужої війни