З Росії брате завітав,
«Чи можу я в тебе пожити?»
Чому б і ні, таке спитав,
Як Боже дасть, то й будем ситі.
Їмо вечерю у вікна,
Зустрілись врешті-решт базіки
Життям хизуємось сповна,
Сидим удвох, червоні пики.
І брату я тоді віддав
Свою найкращу вишиванку,
Він як дитя мале ридав
І був у ній аж до світанку.
Та далі все йому не так,
То комірця у ній немає,
«Вона на мені просто жах»,
Одягне, посидить, сховає.
Та дуже брате розсердив,
Коли пішов я на роботу,
До неї ґудзики пришив,
Казав він так: «Добавил ноту»
Стерпіти я того не зміг,
Коли плюндрують українське,
Я розумію, не для всіх,
Здається вчинок брата свинським.
Але мовчати про таке,
Сприймаю я за неповагу.
І став, до речі, я за те
Одним з засновників Рейхстагу.
24.07.2014
Таке здається, що ніби ваш персонаж (можливо реальний)не родився і не жив на Україні. Тому що досі не усвідомив, що вишиванка народжена бути вільною,-тобто без кайданків (гудзиків)! Гарно у вірші показано, що непотрібно бути великим патріотом аби цінувати те, що близьке з народження.
Данила М відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за коментар,Санчо!Двоюрідний брате в Україні і справді ніколи до того не жив.Народився й виріс в Росії.Що з того вийшло Ви вже читали!
Так пагано, що не вчать нас у школі бути ДИПЛОМАТАМИ. Ні нас, ні наших політиків... Якби ми вміли ДОМОВЛЯТИСЯ, може менше було б кровопролиття... Бо людей немає однакових... Ой, немає...
Данила М відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую!Приємно що сподобалось! 
Спасибо за комментарий! 
