А по стерні розкидана полова,
так пахне свіжовижата солома.
А вчора ще на сонці золоте
колоссям поле усміхалось все.
Прийшла пора зібрати хліб з полів,
бо пожовтіло поле,він дозрів.
І щоб зерно не впало і не проросло
прийшла пора і вижали його.
Ще довгий шлях у хліба до стола.
Ще свіжа рана-так болить стерня.
Ще поле ранками сумує за колоссям
і сниться золоте його волосся.
І сльози-ріки,що на поле впали
вони його під ранок не впізнали.
І жаворонок пролетів над ним
хто буде слухать з неба його спів?
І небо плаче теплими дощами,
волошки скошені і хто тепер ночами
сплітати буде визерунки дивні?
Не дивляться у небо очі сині.
А по стерні розкидана полова,
так пахне свіжовижата солома.
І вітер утішає поле-гладить,
хай спить спокійно-в снах своїх
не марить.