----
Коли дощам нема кінця і краю,
І місяць сумно дивиться в вікно,
У час такий про тебе я згадаю.
І все перед очима, як кіно.
Чому дощі нагадують про тебе?
І пам"ять тих часів знов ожива..
Та сумніви беруть: нащо це треба?
Але любов живе - перемага.!
Дощі змивають, що було, повільно,
Та миті дорогі іще живуть.
І в спогадах з"являються невільно,
І тихо по житті моїм пливуть..
Пройшли роки... Не згадую розлуку.
Та гіркота, а серце ще болить...
Так хочеться відчуть твої ласкаві руки.
Слабенький вогник в серці ще горить.
Жіноча гордість... Як було простити?
Чому ж тепер відшукую слова...
Якими хочу так тебе просити:
Не забувай любов...Вона іще жива...
Дощ відшумів...Крадеться тихо ранок.
Дощем до блиску вимите вікно..
Мої думки сховалися в серпанок,
Та незабаром прийдуть всеодно...
Щось у Вас тут з Олексою про одне. Как бы чего не вышло!
Красивий сум!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тут все на відстані руки...
Він пише про своє минуле, я намагаюся його зрозуміти.. Його вірші легкі, душевні.. На них легко писати експромти..
Дякую, Любочко... Рада підтримці..
Спасибо за внимание, Таисия! Рада вам...Хочу вам немножко заметить, что это просто выдуманный экспромт... 
Зрозуміло-близько прочиталось мені,Надіє,.. 
дощі наближують душі 
