Ми потроху розвіюєм горе,
Що пройшло із Майданом крізь нас,
Не закрили ще ящик Пандори –
Схід країни вбирає наш час.
Нам комфортно в ліжках засипати.
Ми живем, як і жили колись,
До смертей навіть стали звикати.
Бо щодня – чиєсь серце увись.
Забуваємо сльози родини,
Закатованих болі і крик,
І що краю важкі уродини
Відбулись на Майдані торік.
Нашу честь до землі пригинали,
Кулі сіяли щедро і страх.
«Ще не вмерла…» ми гордо співали,
Синьо-жовтий здіймаючи стяг.
Так за що на Майдані сходились?
Так за що сотні в небо знялись?
Щоб душею усі окрилились,
Щоби в одяг новий зодяглись…
Так вірилось тоді, що вижено всіх, хто не навидів Україну, любив її "Як хліб і кусень сала", але всі вони залишились на місці. От тікав один депутат, що обирався по нашому округу, власник великої корпорації, його перейняли самооборонівці і питають "куди ви, у країні таке діється", а він "А мені пох..., що там у вас діється" нажав на газ і тільки його бачили, а вже на останній дзвінок вітали від його імені, і саме його прихвостні агітували за Порошенка
Вони - пристосуванці. Гроші для таких - двигун руху. Якби не події на сході, все би пішло трохи по-іншому. Але , думаю, війна не вічна. І народ ще своє слово скаже.
Всі дні Майдану я згадувала слова Лесі Українки "Це діло довге, як зимова казка". Нажаль, наша революція не перша, яку намагаються задушити і ззовні, і зсередини. Але мужність - це теж наша зброя. Згадаємо Шевченка: "Борітеся - поборете!"
Гарні роздуми, пані Любо, -перемінити себе, вичистити зі своїх душ свинарник, ратувати за Україну, хворіти болями ближнього, я все зрозуміла правильно? Якщо так, то вірш пречудовий і коли в нас з’являються такі думки, то ми недаремно пропустили Майдан через себе. Побільше б нам людяності в собі
Люди загинули за кращу долю...хотілося, щоб ця загибель не була марна, а щодо гімну, то краще співати - Процвітає Україна...за що загинули люди?Відповість, скоріше за все - час!А ми тільки спостерігаємо та нічого не можемо змінити, та виправити...