Жила собі Вкраїнонька –
Чарівна, ніжна, мила.
Як крихітна дівчинонька,
Що тільки лиш ступила.
Її русяві кісоньки
Їй плечі прикривали.
І ті вродливі рисоньки
Усі вже помічали.
І кольорові стрічечки
Чоло їй прикрашали
І віялись, мов річечки,
Сред гаїв споришами.
Сплела віночок з квіточок –
До личка пасувало.
Вплела туди травиночок,
Щоб не було замало.
Йшла, в небо подивляючись,
Широкими степами.
Всім щиро посміхаючись,
Ішла Вона роками.
Йшла босоніж з довірою:
Її ніхто не скривдить.
Ішла з міцною вірою:
Зустрінься хто – обі́ймить!..
Не знала та Дитинонька,
Що світом зло блукало.
Не знала, що вже лихонько
Її підстерігало.
Зірвало з чо́ла стрічечки,
Що сяйвом вигравали,
Щоб сліз і крові річечки
По Ній тепер стікали.
Шматало вишиваночку,
Що са́ма вишивала
Їз вечора до раночку
І спати не лягала.
Розплело косі русії,
Що туго заплітала -
Хотіло було змусити,
Щоб на коліна стала.
Колючій дріт біднесенькій
На тіло накидало.
Ой, як Вона, ріднесенька,
Терпіла і страждала!..
Під ноги Їй побите скло
На шля́ху розкидало –
Щоби життя вже не було,
Щоб впала і не встала…
Та як же ж можна було ту
Дитину зобіжати?!
Нашу Вкраїну золоту
Як можна убивати?!
Ти, лихо-зло, навіки згинь!
Іди геть, проклятуще!
І світ цей назавжди покинь!
Нам Бог дасть хліб насущний!
Дай, боже, миру нам усім!
Зло - покарай навіки!
Нехай панує в світі цім
Життя й любов - як ліки!!!
15.06.2014 р.
м. Одеса
