У ніч із кінця червня на неділю —
Весь світ пянкий, солодкий молочай.
А зорі — є й були завжди здичілі,
Бо лиш в пітьмі виходять, зазвичай.
Лічили їх, та й збилися з рахунку:
Не мерехтіть же, боляче очам!
триста сімнадцять юності цілунків,
зо дві розлуки і одна печаль.
Мости хиткі, з лози виткої й кленів,
Не перейдеш — так квітів не нарвать.
Ловіть же зорі із води у жмені,
Щоб замість квітів зорі дарувать.
Бо буде ранок — станеться раптово,
Що дівчина втомилася чекать.
Й поменшає зізнань аж на три слова
Й печалі стане більше разів в п ять.
́
