Мені так часто, в будь-яку годину,
Ти присилаєш радісні світлини.
Таку красу піймати – Божий дар,
Коли на квітах бджілка п’є нектар.
Кульбаби віхола, напівпрозора,
Нагадує хустину із ангори.
Рогатий жук у чашечці троянди,
Волошки пелюстки, немов гірлянди.
Всі подарунки я складаю в скриньку,
Твої вірші, перлинки і родзинки,
І час від часу, скриньку відкриваю,
до серця подарунки пригортаю.
В листах словами обіймаю ніжно,
І сльози по щоках біжать капіжно…
Ти жінка - чисте озеро Любові,
Тобі я дякую за кожне слово!
Олечко,яка прекрасна присвята! У кожному рядочку щирість і ніжність Вашої душі!
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я не так часто пишу присвяти,
І, як правило, це роблю, коли в душі свято!
Мої експромти - це також присвячення,
Тоді я з вами тет-а-тет, як на побаченні!
У мене мало друзів, та вони найкращі -
Знайомство з вами - це для мене справжнє щастя!
Я знаю так давно,..что как аукнешь,...так откликнется тебе... и долгим эхом понесется...
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чому ми пишемо відгуки під віршами і листуємося?
Тому що це відгомін на твори, які нам близькі за темою і сюжетами...
Якби ми між собою не спілкувалися, то хіба б були справжніми подругами, а не тільки поетами?