Я змалечку ще заздрила сестрі,
Що дали ій батьки ім'я Оксана,
Мене ж всі звали Любою в дворі,
Здавалося ім'я це гіршим самим...
Яка ж я дивна в ті часи була,
Так Ангела надурно ображала...
А Він мені два дужих дав крила,
Які не раз мене порятували.
Тепер, нарешті, істини дійшла,
Що Любою таки я мала бути...
Я люба людям, бо цураюсь зла,
Таке моє ім'я в глибинній суті.
І хто б там що про мене не казав,
Та Любою, хоч чи не хоч, покличе.
Моє ім'я десертом серед страв
Було, є й буде, це для нього звично.
Я Люба (якщо повністю — Любов),
Кому це почуття, скажіть, немиле?..
Пробачення у Ангела я знов
Проситиму, хай не відверне крила.
"кто не знает Любочку? Любу знают все!"
Не-е, всё таки родителям по-любому сверху идет подсказка, как назвать детёныша! В жизни не встречала ни одной злой Любочки! Думаю, и Ангелы у них не обидчивые...
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дай то Бог, Светланка. Дарующая свет не могла сказать иначе...
Люба - завжди серцю люба. Ім'я правді тепле і чудове, а до всього іншого ви ще його і собою прикрасили, Любочко!
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, ну це вже задуже сказано, пані Лесю. Дякую, звичайно, але, саме ім'я, напевно, зробило з мене те, ким я є... Чомусь я тепер так думаю, тому й написалося подібне.