Матусю рідна, сльози Ти не лий,
Помер я гідно за Вкраїну милу,
Щоб для кохання знов цвіли сади.
Спасибі,що мене таким зростила.
Поранив серце знаю, я Твоє,
Багато тих сердець стікає кров’ю ,
Та в України серденько одне,
Його ми захищали із любов’ю.
Матусю люба, стрінемось колись
Де трублять Ангели,в небеснім ра́ю.
Прошу Тебе за мене помолись
Не треба сліз ,молитви я чекаю.
Ти знаєш,матінко,яка отут краса ,
Не має болю,не гудуть гармати ,
Такий малий хрест доленька дала.,
Тебе й з небес я буду захищати.
Матусю люба,хай синочок мій,
Для Тебе буде сином ,а не внуком
Ти поможи дружиноньці моїй ,
Його візьми до Себе на поруки.
Вже досить болю,досить марних сліз,
Не нарікай матусенько на долю,
Софія мудра на очах своїх
Дітей віддала на служіння Богу.
У своїм серці спомин збережи
Мого дитинства радісні хвилини,
Мого синочка ,любонько навчи
Любити рідну неньку Україну.
21.06.2014 р.
леся квіт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі Василю,за такий теплий коментар,це всього лиш крик душі,яка розглядала 8 пірваних житів Буковинського квіту,та з рештою і всіх юних Ангелів,які віддали свої життя за нас
Я плакала. Так щиро, душевно – спасибі, пані Леся!
леся квіт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Писала також крізь сльози,після молебня за Буковинських героїв,це не можливо передати ті відчуття рідних загиблих,цю біль пропускаєш через серце і воно просто втрачає ритм